ЕФЕКТИВНІ ПРАКТИКИ, ФОРМИ І МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО (ЕМОЦІЙНОГО) ВИГОРАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА.

О.В. Нечай

За даними зарубіжних та вітчизняних досліджень людей в усьому світі збільшується кількість людей, які страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст.. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання».

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато та інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою та ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Саме тому, професія педагогів відноситься до категорії стресогенних. Педагогічна діяльність насичена різноманітними напруженими ситуаціями. До таких ситуацій відносять:

- ситуації взаємодії вихователя і дитини (порушення дисципліни і правил поведінки, непередбачувані конфліктні ситуації, ігнорування вимог дорослого, тощо).

- ситуації, що виникають у стосунках з колегами по роботі та адміністрацією (різкі розходження в думках, конфліктні ситуації, перенавантаження дорученнями, надмірний контроль, тощо).

- ситуації взаємодії педагога з батьками дітей (відсутність уваги з боку батьків до процесу виховання дітей, тощо).

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.

Саме тому, питання профілактики професійного вигорання та професійної деформації залишається актуальним. Можна виділити дві основні форми спеціальних програм для профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» в організаціях:

• індивідуальні програми — програми, які використовуються на рівні однієї особистості.

• групові програми — технології, які використовуються на рівні організації.

Але передусім потрібно:

  • навчитись відокремлювати роботу від сім’ї. Зрозуміти, які життєві цілі є особистими, а які нав’язані оточенням і надалі орієнтуватись лише на власні цілі.
  • Навчитися поважати свої бажання і потреби. Любити себе таким, яким ти є зараз, а не таким, яким збираєшся стати в майбутньому. Бути впевненим, що друзі тебе любитимуть навіть за відсутності яких-небуть успіхів. Припинити залежати від схвалення оточуючих.
  • Навчитись раціонально організовувати свій час, поєднувати роботу з відпочинком, вчасно змінювати види діяльності та реалізуватись одночасно в декількох напрямках

Яким же чином ми можемо допомогти собі уникнути вигорання? Найбільш доступним є використання способів саморегуляції та самовідновлення. Існує два способи відновлення: природна регуляція і саморегуляція.

Природні способи регуляції організму.

достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сна: засипати і прокидатись в один і той самий час);

- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій);

- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика;

- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота);

- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню);

- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам);

- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);

- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);

- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання зі збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);

- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Саморегуляція.

Це керування своїм психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини на себе за допомогою слів, образів, управління м’язовою системою і диханням. Нижче ми розглянемо способи саморегуляції.

ВЕРБАЛЬНІ ПСИХОТЕХНІКИ − самоорганізація, самопідбадьорення, самонаказ, самонавіювання, самоопанування, самопрограмування, самообмеження, самокорекція, самозаспокоєння, самосхвалення, самозобов’язання

Вербальний вплив запускає свідомий механізм самонавіювання, йде безпосередній вплив на психофізіологічні функції організму. Формулювання самонавіювань будуються у вигляді простих і коротких тверджень, з позитивною спрямованістю (без частки “не”).

Самонаказ застосовуйте, коли переконані в тому, що треба поводитися певним чином, але зазнаєте труднощів з виконанням.

-Сформулюйте самонаказ.

- Подумки повторіть його декілька разів, а якщо це можливо то вголос.

Самопрограмування

У багатьох ситуаціях доцільно “оглянутися назад”, згадати про свої успіхи в подібній ситуації. Минулі успіхи нагадують людині про її можливості, приховані резерви в духовній, інтелектуальній, вольовій сферах і вселяють упевненість у своїх силах.

- Згадайте ситуацію, коли ви впоралися з аналогічними труднощами;

-Сформулюйте текст афірмації.

- Подумки або вголос повторіть його декілька разів.

Самосхвалення (самозаохочення)

Люди часто не отримують позитивної оцінки своєї поведінки чи діяльності, що може стати причиною “професійного вигорання”. Саме тому важливо самому заохочувати себе.

- Згадайте своє останнє, навіть незначне досягнення;

- Похваліть за це себе, подумки або вголос говорячи: “Молодець!”, “Розумник!”, “Це мені вдалося!”;

- Знаходьте можливість для похвали протягом робочого дня не менше 3-5 раз.

ОБРАЗНІ ПСИХОТЕХНІКИ (візуальні, аудіальні, кінестетичні) - використання образів пов’язане з активним впливом на центральну нервову систему. Багато наших позитивних відчуттів, спостережень, вражень ми не запам’ятовуємо, але якщо розбудити спогади й образи, з ними пов’язані, то можна пережити їх знову й навіть підсилити. Якщо словом можемо впливати на свідомість, то образи уяви відкривають доступ до потужних підсвідомих резервів психіки.

Для того, щоб використати образи для саморегуляції: спеціально запам’ятовуйте ситуації, події, в яких ви почували себе комфортно, розслаблено, спокійно − це ваші ресурсні ситуації; робіть це в трьох основних модальностях (аудіальній, візуальній, кінестетичній). Фіксуйте: зорові образи подій (що ви бачите: хмари, квіти, ліс); слухові образи (які звуки ви чуєте: спів птахів, дзюркіт струмка, шум дощу, музику); відчуття в тілі (що ви відчуваєте: тепло сонячних променів, бризи води, запах квітучих яблунь, смак полуниці);

- Сядьте зручно, заплющіть очі;

- Дихайте повільно й глибоко;

- Згадайте одну з ваших ресурсних ситуацій;

- Проживіть її заново, згадуючи зорові, слухові й тілесні відчуття;

-Побудьте усередині цієї ситуації декілька хвилин;

М’ЯЗЕВІ ПСИХОТЕХНІКИ

Під впливом психічних навантажень виникають м’язові затиски, напруга. Вміння їх розслаблювати дозволяє зняти нервово-психічну напруженість, швидко відновити сили.

- Сядьте зручно, якщо є можливість, заплющте очі;

- Дихайте глибоко й повільно;

- Пройдіться внутрішнім поглядом по всьому вашому тілу, починаючи від голови до кінчиків пальців ніг (або у зворотній послідовності) і знайдіть місця найбільшої напруги (часто це рот, губи, щелепи, шия, потилиця, плечі, живіт);

- Постарайтеся ще сильніше напружити місця затисків (до тремтіння м’язів), робіть це на вдиху;

- Відчуйте цю напругу;

- Різко скиньте напругу − робіть це на видиху;

- Зробіть так декілька разів.

М’язеві затиски можна зняти за допомогою послідовного розслаблення різних груп м’язів, але при цьому слід дотримуватись наступних правил:

- усвідомлюйте й запам'ятовуйте відчуття розслабленого м’яза по контрасту з перенапругою;

- кожна вправа складається з трьох фаз: “напружити-відчути-розслабити”;

- напрузі відповідає вдих, розслабленню − видих.

Можна працювати з наступними групами м’язів: лице (чоло, повіки, губи, зуби); потилиця та плечі; грудна клітка; стегна і живіт; кисті рук; нижня частина ніг. Щоб навчитися розслаблювати м’язи, треба їх мати, тому щоденні фізичні навантаження підвищують ефективність вправ на розслаблення м’язів.

ДИХАЛЬНІ ПСИХОТЕХНІКИ

Керування диханням – це ефективний засіб впливу на тонус м'язів і емоційні центри мозку. Повільне і глибоке дихання (з участю м'язів живота) знижує збудливість нервових центрів, сприяє м'язовому розслабленню, тобто релаксації. Часте (грудне) дихання, навпаки, забезпечує високий рівень активності організму, підтримує нервово-психічну напруженість.

Спосіб 1. Сидячи або стоячи, постарайтеся, по можливості, розслабити м'язи тіла і зосередьте увагу на диханні. На рахунок 1-2-3-4 робіть повільний глибокий вдих (при цьому живіт випинається вперед, а грудна клітка нерухома);

– потім плавний видих на рахунок 1-2-3-4-5-6;

– знову затримка перед наступним вдихом на рахунок 1-2-3-4.

Вже через 3–5 хвилин такого дихання ви помітите, що ваш стан став помітно спокійнішим і врівноваженішим.

Спосіб 2. Уявіть, що перед вашим носом на відстані 10–15 см висить пушинка. Дихайте тільки носом і так плавно, щоб пушинка не ворушилася.

Спосіб 3. Оскільки в ситуації роздратування, гніву ми забуваємо робити нормальний видих – глибоко видихніть;

– затримайте дихання так довго, як зможете;

– зробіть декілька глибоких вдихів;

– знову затримайте дихання.

Найкращою профілактикою професійного вигорання є адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті. Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості прискорює вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання не загрожуватиме.

Кiлькiсть переглядiв: 434

Коментарi